Незрозуміло падав сніг,
А я питала про весну,
Мовчав... мабуть сказать не міг,
Залишив спочивать без сну.
Я більш кричати не могла,
Усе порвала, перебила.
Він випив все в мені до дна,
Зв’язав словами білі крила.
Минулим заливала страх,
Сніг тихо падав на перила,
Стояв у вазі мертвий мак,
Який ще рік назад купила.
Перечитала всі книжки,
Переболіли всі образи,
Даремно був коханням ти,
Я зрозуміла це відразу.
Не сплю ночами вже давно,
Тому й прокинутись не в силі.
Я посміхаюсь, все одно
Несправжні маки й досі милі!
(10.01.10)