Друже, привіт!
Хочеш правду почути,
Психоаналізу дозу ковтнути?
Ну ж бо, давай, ти давно вже просився,
Може, в минуле й до Фройда б пробився,
Звикли до того, звикли до сього,
Вилить порожнє з пустого в нічого,
Потім - змінити горіх на лушпайку,
Кинути себе щурам та й на пайку.
Білі щури - вони ж завжди голодні,
В лабораторії, в клітці, бо модно,
Гени споріднені, спільні алелі,
Всі рецесивні, усі паралельні,
Всі інет-аддікт - ти знаєш це слово,
Кнопку натиснув - і все вже готове,
Хоч - реферат, ну а хочеш - дипломна,
Хочеш - у піст є порнуха скоромна.
Звільнять тебе і від стресу, й від ломки,
В статус напишуть, що вийшов із гонки.
Знову відкриєш свій зручний щоденник,
В кріслі гниєш, як лінивий вареник,
З голоду пухнеш, поїсти не зробиш,
Та це нічого, себе не "угробиш",
І все буде добре, усе позитивно,
А щоб не знали, що ти дефективний...
...Вийдеш на вулицю - сонце зітхає,
Хмари зітхають, Свої сновигають,
Всі ж бо Свої, бо усі у Контакті,
Розум - начхати, йому добре в акті,
В акті статевому, що лиш для мозку,
Совість не мучить крутих відморозків,
"Йде все, минає і краю немає"
(Хто написав - ну а Гугл його знає!)
В школі знов "два", в універі - "не зарах",
Граєш на нервах, на битих гітарах
Пальцями знову хапаєш акорди,
Так і вони всі, насупивши морди,
Все вибирають між синім і білим,
Ніби сердечко - то не для дебілів.
Та все іде, вік щурячий - година...
Друже, а ти ж не пацюк. Ти - людина.