Чому моїм словам така страшная доля:
Послухавши, не вірять в щирість їх?
Кричатиму- почують тільки ноту,
Прошепочу- клянуть на цілий світ.
В прозорості душі пустелю нарікають,
В гріхах - надумані страждання і нудьгу...
І навіть Ти театр тіней вбачаєш
В моїх очах, відвертих і живих...
Я знаю те, ще буде. Я - Кассандра.
А ти питаєш: "Хто це? Не читав..."
В мені лише акторський хист вбачає
Той, хто відверто вірить обіцяв.
Пророкувати можу, хоч не маю.
А Доля змушує: "Дивися до кінця,
Як Дочкою Троянця грає
Самозакохане мінливе майбуття"