С украинского и английского на русский перевел Игорь ПАВЛЮК
Возвращаясь, я возвращаю (1)
Очи окон читает вечер –
А закат темнотищу кличет.
Луч долизывал наши плечи,
Словно детки сахарных птичек.
Что же в сумках ваших сокрыто,
Незнакомые нам прохожие?
От желудков, по горло сытых,
Подобреют лица... быть может?
Возвращаясь, я возвращаю
После мыслей шаги дороги.
Взгляды ближних меня встречают,
Провести и на годы могут.
Взгляды ближних уже далече.
Заступи и не дай – последним…
И не аиста, и не встречи –
Птичий клекот как на обедню.
Меньше клекота – гнезда больше,
Аистята – не с нашей стаи.
Вырывается сердцем боль еще –
Возвращать чтобы, возвращаясь.
Ждет усталость, сердцу знакома.
На восток молитвой взывая,
Эмигранту ведь лучше дома...
Только дома – страна чужая.
18 Августа 2006
Loopy journey (1)
Panes are readable by the nightfall,
East is catching the sense of shading.
Solar licks are indeed delightful,
Streets are lollipops, slowly fading.
Treat the roads, as my own belongings,
Share a smile with the fate and strangers.
Leave the best for my hope and longing
And the worst for the dogs in mangers.
All returns keep the journey loopy
And the thinking’s in pace with stepping.
As the eyes of the loved ones – groupies,
Hands of watches are droopily-sappy.
Eyes of loved ones create a distance.
God forbid! It’s the last of macons…
Storks are clattering with persistence,
But the old home protracts forsaken.
Clatters fade while the nests grow bigger,
Little beaks are wide-open. Gliding,
Only pain can sustain its vigor
For the journey, as Blue as Monday.
Think of East, when I’m downed and praying,
When it’s nothing to brim, but bounty.
Home’s the best place for love and graying,
But my home’s in a foreign country.
4 June 2009
Повертаючись повертаю (1)
Очі вікон читає вечір –
Наслухає темряву захід.
Подолизував промінь плечі,
Мов малеча цукрових птахів.
Що у ваших дорожніх сумках,
Незнайомі нам перехожі?
Від набитих по горло шлунків
Подобрішають лиця... може?
Повертаючись повертаю,
За думками дороги кроки.
Погляд ближніх мене стрічає,
Щоб провести на довгі роки.
Погляд ближніх стає далеким.
Заступи і не дай – останнім…
Не вертають у дім лелеки –
Лиш клекочуть про відлітання.
Менше клекоту – гнізда більші,
Лелечата – не лелечата.
Виривається серцем біль ще –
Повертаючись повертати.
Жде залита по вінця втома.
Замоливши на схід коліна,
Емігранту найкраще вдома...
Тільки вдома – чужа країна.
18 Серпня 2006
Страна Бархатцев (2)
Она обильным мне дождем приснится,
что приуныл на переправе от нуля,
состарились знакомые уж лица,
а бархатец от неба стал искриться –
испепелился небосвод. Моя земля
у терратоннах сердце сдавит тягой,
и семь часов переведет на перелёт,
откроет душу, приютит отвагу,
в безвестность канут дрязги и бодяги...
и на чужбину не отдаст Отчизны плод.
Зардеюсь в небе красной завирухой, –
у каплях-искрах благовестных скину речь.
Пока ты у меня, я сильный духом,
я, как тонема чувственного уха,
начну спадать себе горой из плеч.
21 Апреля 2008
The Land of Marigolds (2)
She harvests rains I dream about,
I’m waiting for, and tend to strand.
Her weary face is up the spout
with marigolds and arid pouts.
But nonetheless, she’s Motherland.
Forget-me-not, forgive-me-all.
The heart is stout and far from home,
it bears the silence made of cold.
Oh marigolds, oh marigolds,
you sowed the seeds in distant loams.
Someday, I’ll grow to be the place
for dappled birds and echoed cheeps,
and wear a mask – her weary face,
while marigolds shall blaze in Grace.
She harvests rains, she cares, yet weeps.
9 June 2009
Країна Чорнобривців (2)
Вона мені рясним дощем насниться,
що підупав на переправі звідтіля,
де зістарілися знайомі лиця,
а чорнобривці небом обпеклися –
бо спопелився небокрай. Моя земля
у тератоннах серце стисне тягом
і сім годин переведе на переліт,
відкриє душу та прийме наснагу,
у безвість кануть чвари та зневага...
і в чужину не понесе Вітчизни цвіт.
І так проймуся небом, що займуся –
у краплях-іскрах благовісних втрачу річ.
Допоки в мене – ти – я сильний в дусі,
я, мов тонема у чутливім вусі,
спадатиму собі горою з пліч.
21 Квітня 2008
Ирис по синеве и зелени (3)
Похоть взгляда лелеять, будто линьку пройти
на лучах пестроватых, где зеница – капкан.
Мир предстанет пернатым, да Ирису цвести –
синь и зелень – за маму. Досчитаю пока
то воронье сомнение, больше неба в очах –
по утроенных лунках, где дрожащий резон...
Чтобы слышать «приветы» тех древнейших «прощай» –
нужно небо суметь уберечь от ворон
и дотронуться ухом до одышек земле.
А рождение звуков – словно вдох, словно миг.
Те разъедены тени – хоть и полные, в тле.
Божий лик облаково где-то в небе застиг...
29 Октября 2009
An iris on a blue and green (3)
To please an ogle – to shed the scene
where rays were caught by full-grown pupils.
An iris on a blue and green,
the mood ends counting crows – the scruples,
quadrupling heavens in my eyes,
as trebling trembles of the thunders.
To hear “hellos” from old “goodbyes”
I hold the sky and crows asunder.
I keep an ear to breathless ground.
Corroded umbrae are too webby
to stop nativities of sounds.
The mimics of the clouds in ebbing…
27 October 2009
Iрис по синявi та зеленi (3)
Хтивий зір милувати, ніби линьку пройти
у промінні строкатім, де зіниця – сільце.
Де стає світ пернатим, та Ірису цвісти –
синь і зелень – за матір. Дораховую цей
оворонений сумнів, більше неба в очах –
у потроєних лунках, де здригає мотив...
Аби чути "привіти" тих прадавніх "прощай" –
треба небо зуміти від ворон вберегти
і тулитися вухом до задишок землі.
А народження звуків не спинити, як вдих.
Ті роз`їдені тіні – хоч і повні, та в тлі.
Божий вираз обличчя, що хмаринно застиг...
29 Жовтня 2009
Время небо разобрало (4)
Время небо разобрало
на опыты,
чеканя мысли
фрагментами порой.
И голос Твой, что прятался
за шепоты,
в Божьем Храме
всех молив за упокой.
Побледневших лиц
очертанность –
это страх затерся в них...
как в жернова мука.
Сегодня за Любовь
на казнь мы схвачены...
Оплачен был палач,
безудержна рука.
9 Апреля 2007
Time dismembered the sky (4)
Time
dismembered the sky...
on searches,
imprinting thoughts by
fragments of events.
Your serenity is where
Church is…
And hidden in the whisper,
voice –
makes sense.
Rolling stones are to tear…
Like powder,
consternation
on blanched faces dulls.
Executioner’s paid…
And louder
silence breeds,
cutting “Love” off…
vibrant pulse.
November 19, 2007
Час небо розiбрав (4)
Час небо розібрав
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.
Пополотнілих лиць
позначеність –
то страх утерся в них...
як жорнами мука.
Сьогодні за Любов
ми страчені...
Оплаченим був кат,
невтримною рука.
9 Квітня 2007
Мне приснилась вечность (5)
Горе с самим собой –
сам я в себе сгораю.
Горе – не за горой,
небо – за неба краем.
«Горько» – ветер поет,
горько и мне от напева,
справа щека цветет,
дай... – чтобы грело слева.
Дайте – приду в себя сам –
совсем или просто в гости,
вылить свет в небеса
но не набраться злости.
Дайте – забыться в упор,
как язык забывают,
ведь не течет разговор,
слово ведь высыхает.
Крыло подбито в тиши,
глаза – зеркальца страха,
тише – я хочу жить,
ближе – земля и плаха.
Горло садится от крика –
покой придет, сядет с нами.
Миг – воскресенье вечное,
мир – непочатый замысел.
Выросли звуки из сердца
и разошлись без боя –
боль – глубина коренья,
кровь – три глотка с бедою...
А на границе с домом
и шагом неосторожным
солнце положит землю
в глаз недозрелый, может.
Горю – гореть подолгу.
Дольше – хранить лишь веру,
вы палачом мне будьте,
имейте на кару меру.
А как наступит вдоволь,
а как пристанет мать –
выйдет на мир слезою
Та, что Пречистой звать.
16 Июня 2008
Dreaming about Eternity (5)
Silently woe betides me,
leaving myself in ruins.
Woes, such as wars, get pricey –
out, in the vault my blue is.
Winds croon, “Alas, thine creature.”
Make tarter croons to storm me.
Flames on the right cheek… preaching...
turning my left – to warm it.
Give me myself to come round,
stay as a guest or wholly…
Let me outpour the light up
till all my wraths stop calling.
Let me sublime in limbo
as native tongues would vanish.
Streams of my word are drying.
What should be left to banish?
Someone stroke wings of stillness,
eyes – looking glass of sorrows.
“Quiet!” – I try to live on,
sensing the dust of morrows,
bringing a lump to my throat,
“Hush-hush… Amore Mia.”
Moments are resurrections,
peace holds untapped ideas.
Sounds grew, the heart was patient,
parted – no pounding needed.
Pain is the depth of my roots,
drops of the moonshine’s bleeding.
Somewhere betwixt my home and
steps with its careless distance
Sun keeps inlaying landscape
under my eye insistence.
Burning of grief is lengthy.
Longer – own faith to treasure.
Be my cloaked-always slayer,
have for my sentence measures.
Basta, enough with chanting!
Can’t hold with morns and bury…
Steps out of me in tears…
Mother of Pure Love, Mary.
17 December 2009
Менi наснилась вiчнiсть (5)
Горе мені з собою –
сам у собі згораю.
Горе – не за горами,
небо – за небокраєм.
"Гірко" – вітри співають,
гірко мені від співу,
права щока палає,
дайте... – щоб гріло ліву.
Дайте – прийти до себе –
зовсім чи просто в гості,
вилити світло в небо
та не набрати злості.
Дайте – забутись знову,
як забувають мову,
бо не тече розмова,
бо висихає слово.
В тиші – крило підбите,
очі – люстерка страху,
тихше – я хочу жити,
ближче – земля і плаха.
Горло сідає з крику –
спокій прийде, як сяде.
Мить – воскресіння вічне,
мир – непочатий задум.
Виросли звуки з серця
та розійшлись без бою –
біль – глибина коріння,
кров – три ковтки гіркої...
А на межі між домом
і необачним кроком
сонце вкладає землю
у недозріле око.
Горю – горіти довго.
Довше – тримати віру,
будьте мені за ката,
майте на кару міру.
А як настане досить,
а як пристане мати –
вийде на світ сльозою
з мене Пречиста Мати.
16 Червня 2008
Смотреть волком (6)
Взял немощный след и голод понес
Вцепиться в горлянку, где вздох круговертит.
Несут меня лапы в то логово к смерти,
и держит, ведет на побоище нос
холодный.
Путаною – путь мой, а черт – сутенер
в сиянии лунном шаги затуманит,
с тиши для желудка он соки потянет –
немеет у них под клыками нерв
господний.
Кровь с мясом – меню – была с молоком
играла от страха и грелась от бега.
Прожжено насквозь всё – проталины снега,
как в белое пулю одели трико
водное.
Платок от небес, а слезы – хрусталь.
В ее капилляры, как в долгие чаши,
любовь наполняют коррид отченаши –
о кость на клыках постирают эмаль.
Как годные –
как голод утих – неважно для ног,
для хвои замерзлой и рыбного блеска,
и к поиску игл и луны-полумиски –
лакайте с них время, тот миг – вас сберег
сегодня.
9 Октября 2008
Wolf Stare (6)
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.
The nose is cold.
I keep the track
as eyes of pimps on hussies.
The tangled steps
are soaked in moonlit mesh
that squeezes juice
as well as senses flesh
until the nerve
stays numb and bones make fossils.
Oh nerve of Lord!
I have to feast –
warm blood with meat and weakness,
that runs on fears
so jaws are dripping wet.
The blood hits snow
by burning holes with red,
like wearing slugs
or growing blues in bleakness.
How much to hold?
A crystal clear
tear, heaven is a kerchief.
Its vessels brim
with brackish water in,
with love within
a paternoster tin.
The bones are stripped,
enamel slides meat-searching.
What’s left to hoard?
The hunger sleeps,
the feet don’t run and careless
about the furs
in silver-sparkled cowls,
about what’s left
inside the Moon-fed-bowl –
lap up the time,
one day I make you airless.
I’m Wolf – behold!
December 31, 2009
Дивитися вовком (6)
Взяв немічний слід і голод поніс
уп`ястися в горло та подих роздерти.
Несуть мене лапи у лігво до смерті,
тримає й веде на побоїще ніс
холодний.
Путаною – шлях, а чорт – сутенер
у місячнім сяйві заплутує кроки,
видушує з тиші на травлення соки –
зніміє у них під іклами нерв
господній.
Кров з м`ясом – меню – була з молоком
і грала від страху та грілась від бігу.
Пропалено наскрізь – прогалини снігу,
мов кулю вдягли у біле трико
у водне.
Хустина небес, а сльози – кришталь.
В її капіляри, неначе у чаші,
любов наповняють корид отченаші –
на іклах об кість стирають емаль.
Як годні –
як голод притих – байдужим до ніг,
до мерзлої хниці та срібного блиску,
до пошуку голок та місяця-миски –
хлепчіть звідти час – він вас оберіг
сьогодні.
9 Жовтня 2008
Обвит виноградом храм (7)
Сердце дыханию духа открыл.
Церковь – легкие, хоры – ветры.
Бремя свечи – чтоб светило в тюрьму,
номер полета – молитва Ему.
З розы цепочка – считай лепестки,
Глубже, чем звуки, отголоски.
Ты на колени спускаться привык.
Очи гарпунные, лови из век –
благо любви. И спасенья мосты,
с уст поцелуи легли на кресты.
Неба мозаика – душу вложи
и до слезы излечи ото лжи.
Ангелы с плеч – рекламируют миф
знаков небесных и выбора рифм.
Тела и крови прими, ведь пора.
Вьется душа виноградно на храм.
21 Декабря 2009
Vined over Shrine (7)
Open your heart for the spirit to breathe.
Church is your lungs and the chorus – a breeze.
Candles are burdens and yokes to cremate,
flight numbers are prayers, some of them late.
Rosary’s roses are petals to count,
beads, chanting echoes, go deeper than sounds,
hopes like space landers – your knees on the floor,
harpoons in eyelids keep hunting for more
love and redemption, for blessing and bliss.
Kisses on crosses weight fears to release.
Tesseras – heaven and tessellas – stars,
soul’s ageless healing brings tears and sets scars.
Angels on shoulders are masters in ads,
pushing through ears what are holy signs’ scads.
Bread – eaten body, as Blood – drunken wine.
Spirits are breathing, they vine over Shrine.
3 November, 2008
Обвитий виноградом храм (7)
Серце для дихання духу відкрий.
Церква – легені, а хори – вітри.
Свічки тягар – пломеніти ярму,
номер польоту – молитва Йому.
З ружі вервечка – лічи пелюстки,
глибше за звуки відлунню зайти.
Десантувати колінами звик.
Очі гарпунні, лови із повік –
благо любові. Спасіння мости,
з уст поцілунки лягли на хрести.
Неба мозаїка – душу вложи,
вигой мене від рубців до сльози.
Янголи з пліч – на рекламу майстри
знаків небесних та вибору рим.
Тіла і крові прийми, бо пора.
Пнеться душа виноградно на храм.
21 Грудня 2009