Від втрат сльоза не здатна моє серце вщент розбити,
Воно таке – єдине, в ньому - ти,
Без кого не зумію радо жити,
Не зможу душу у безодні зберегти.
І досі не збагну, чому я грішна,
Невже не так кохаю, як вона?
І мрія чом моя дісталась іншій?
Тому, мабуть, що так благати не змогла…
Але в оману долю неможливо ввести,
Та зірка зникла, що вела мене колись,
Я – осторонь, і мушу хрест свій нести,
Хоч знаю, Боже, де ти помиливсь…