***

До Чернівців два причіпні
Напівпорожні до нестями,
Де мимоволі ми гостями
З тобою стали на два дні,
Дві довгі ночі –  дві доби
Кому яке до того діло
Чомусь так доля захотіла
Безмовні ми її раби.
Під монотонний стук коліс
Я роздивлявся своє щастя
Із дивовижним ім’ям «Настя»
Це був наш спільний бенефіс…
Розмова убиває час
Його назад не повернути,
Тут не зустрілись наші руки
І доля роз’єднає нас.
Іще не сказані слова,
Не переглянуті альбоми,
Уже позаду всі кордони
І  нам прощатися пора.
Ще дві години й Чернівці
А я вже вдома, на пероні.
Лишилась ти у тім вагоні…
Забудеш, знаю, дні оці.