Майну у дитинство думкою,
у рiдне село, де урвища...
Там жаби вдоволено кумкають,
дрімає село - Табурище.
Його найчастіше будили
лисиці, що крались до хат.
Я бачу пісчані могили,
вони - як в пустелі бархани.
На них кураю кущі
і білі квітки, мов гвоздики.
Повітря з пташиним криком...
А далі лісок - Кругляк,
за хмелем туди ходили.
Там річка Конотіпка плине
і косить мій дідусь траву.
З веселим клином журавлиним
лечу в дитинство, там живу.
Товсту солодку шкірку з молока
бабуся ділить - нас онучок троє.
І пахне хлібом лагідна рука...
Моє село. На плавнях. Під горою.
( Бабусі та дідусеві - Єлізаровим Катерині і Петру)