Зарано думати мені про старість,
Але живим від неї не втекти.
Безжалісна, зруйнованая давність,
Від неї не чекають правоти.
Краса зів’яне, як тюльпана квітка,
Та мудрість залишається взамін.
Як не крути, а смерть – її сусідка,
Що по собі залишить тільки тлін.
Скарбниця власних споминів відкрита
І час вже оминає новий день.
Усім керує Старість-сеньйорита,
Мабуть, найдовша із усіх пісень.
8.03.10