Все стало так складно...зима аж до квiтня...
Ховаю під серцем бутони троянд.
Над крейдяним попелом - небо гранітне,
І там замість сонця - блідий діамант.
А ти наче часу не знаєш і руху,
Неначе із льоду ти вічно була.
І руки замерзли. Ні-ні, ти подмухай!
Невже не лишилось у тобі тепла?
Маленька крижинка, тобі дуже сумно,
Бо долею злою тебе замело.
І звикла мовчати. Але ти подумай:
А може, і зовсім тебе не було?