***

Любочка Беляева
Ти – голос мій.
Ти – шепіт здивування.
Ти – погляд мій.
Ти – все моє чуття.

Ти – всі мої надії й сподівання,
Які були. Яких уже нема.

Ти відпустив мене, як відпускають вперше.
То, мабуть, вперше просто відпускав.
А я хотіла знов п'янких повернень…
До тебе прагнула моя душа…


І стихло все.
Я просто відлюбила.
Я передумала …
Мабуть, так вірно.

І тільки ти дивився сумно вслід…
І, мабуть, жалкував, що ти не зміг.
15.12.09