я втратила себе. між нами,
як поміж хмарами, громи гудуть.
все ніби помінялося місцями...
це неможливо! це не може буть!
як блискавиці в голові двигтіли.
навіщо так? спитатися б чому?
якби того так сильно не хотіли,
то не порушили б тоді німе табу.
я не жалкую! то так мало статись!
і голова мов дзвін той калата...
і що тоді робити? рятуватись?
то неможливо - так себе втрачать.
це не безглуздість! це так мало бути.
до того все ішло... і що тепер?
тепер хто ми? коханці а чи друзі?
як друга я ж не втратила тебе?
і я мовчу. густіше червонію.
не можу промовчати й не скажу.
це сон? мара? чи нездійсненна мрія,
що так незванно вийшла у життя?
30.03.2009