***

У твоїх янгольських, блакитних очах… Тану і зминаюся навіки…
І вже здається зовсім скоро зникну,
Немов холодний простір битих вікон.

І прагне серце вороття, і розкривається душа до бою.
Так хочеться ізнову буть з тобою,
Що вже здається скоро втрачу волю…

І неминучості ми сповнилися вдвох назавжди як одвічне примирення.
Я вже живу навіки у твоїм натхненні…
Й забула, як звучить твоє імення!!!