Небо розкраяне, димом підпалене,
Димом від сотень зимових ночей,
А у Південній півкулі обсмалені
Тіні снують від бразильских людей.
Дивні обличчями, ноги смаглявії,
Ще й кучеряве волосся, мов дріт,
Всі на плантації, зрілою кавою
Труть нетерплячії пальці терпкі.
Гей, спустися до нас, Бразиліє,
Латино-духмяна, заморська ідиліє,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію про море із кавою...
Незрозуміло щось швидко балакають,
Я із Європи - то їм і начхать,
Ми в серіалах, в рабинях-ізаурах
Будем бразильців собі споглядать.
Візьмем путівки, гарячі, спекотнії,
На Ріо-пляжі, до Ріо-дівчат,
Діти бразильскії, Ріо-голоднії
Руссо туристо почнуть розважать.
Бо це ж тільки для нас, Бразилія,
Латино-духмяна, заморська ідилія,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію про море із кавою...
Вдома з альбомами, з друзями сонними
Всоте ввімкнемо ми сонячний диск
І не пізнаємо в записі, хто ж є ми,
А хто з нас в Ріо назавжди завис.
Друзі поснуть, а я піду в пошарпані,
В сірі й кошлаті холодні вітри,
Вони зігріють уламок під шарфами,
Що з Ріо-сонця ще й досі горить.
Вона й досі моя, Бразилія,
Латино-духмяна, заморська ідилія,
Ріо-де-Жанейро, слова лукавії,
А я все мрію...