Я знов крокую в пастку забуття,
Де спогадів мене огорнуть крила...
І ні на мить не маю каяття,
Що в день червневий я тебе зустріла...
Вже рік, чотири місяці й три дні,
Кохання, наче плід, у серці зріло.
Чи, може, тільки мариться мені,
Що одного тебе люблю й любила?
О скільки дум потоплено в журбі!
Сльозами скільки полум’я згасила!
Та в котрий раз я вибачу тобі,
Невтілена любов – шалена сила.
Дівоча гордість швидко ущуха,
Неначе після шторму море синє,
Коли в твоїй руці моя рука…
Це відчуття мене бентежить й нині.
Я серцем відчуваю, що прийдеш,
Захопиш у полон мої долоні,
До себе наче квітку пригорнеш,
Заглянеш в очі, що на смак солоні.
У них - любов до тебе попри все:
Обурення вітри й образи хмарки,
Кохана жінка все перенесе,
Бо знає, що це того справді варте.