Ці павутелі – рисочки «озер»,
Де Марс виходить на свої орбіти, -
Згорає осінь, наче відтепер
Серпневі відлетять метеорити.
Далекий обрій – спокою нема -
Розбито світ без сумніву спочатку:
Весна , - де літо, осінь,- де зима,
І зрада, - де поставлено печатку.
А ніч спиває відчаї «струмків»,
Та глибшають «озера», - дні бувають –
І душі, - океан материків –
У нескінченність світло відбивають.
Такий неспокій – тиша висоти.
Чи, може, Марс не ту помітив точку,
Чи, може, на орбіті суєти
Сузір'я місяцем розкраює сорочку.