Приліг туман спочить на луки,
скрізь накружлявшись досхочу...
Дерева спраглі тягнуть руки,
з небес прохаючи дощу.
А там, де вже сади буяють
у розкоші весняних днин,
з безодні неба випливають
вітрила збуджених хмарин...
Як благодатний дощ проллється
в проміння сонця золоте,
веселка щиро засміється,
душа, мов квітка, розцвіте.
І зайвих слів тоді не треба...
Блищить смарагдами трава,
а промінь сонця ріже небо
і рідну землю зігріва.
квітень, 2010