Залишилась одна... і вітер дуже свище...
Ні, дівчинко, не треба, ти не плач.
Хоч ти не Фенікс, щоб із попелища
Зродитись знов, та не впадай в розпач.
Минають дні... Тяжкії дні і ночі.
І вже всміхаються палкі твої вуста.
І головне - сміються твої очі.
Це головне. В очах є простота.
Тепер йому сказати можеш сміло.
Але не будеш - що ж тепер візьмеш.
Можливо, й не цього ти так хотіла,
Але життя уже не повернеш.
Яскравий колір післялітніх айстр,
Надії промінь і думки дівочі.
Твій ідеал - то віковічний майстер.
Але чомусь мокріли твої очі...