Колись-давно це все було,
коли не знали ще кіно.
лиш люди жили як годиться,
немов турбот і не було?
Немов насправді світ єдиний?,
як отой погляд соколиний,
що небеса наскрізь пройма
і бачить все як на долоні,
що робиться в людській то долі:
Які турботи і страждання
доводиться в житті долати,
щоб хоч на мить пізнати щастя...
Ту радість дихання любові,
що поглинає нас усіх-
поки серця не очерствіли
й любити можуть і творить.
Творить кохання,серця-мрію:-
"Творить дітей" і почуття
до тих людей які довкола,
Які дають наснагу жити,
дають можливість вознестись-
туди-увись і полетіть,
як той нестримний птах до Бога-
несучи радість і любов.
На цім закінчується казка,
яка навчає нас любить!!!