* * *
Голуб неспинно воркоче-воркує,
Тужить по милій своїй –
То він так метушно палко сумує
Від плину в самотності хвиль.
Лебідь у небі кричить-галасує
По втраченій пташці своїй.
То в ньому відчай бентежний вирує,
Криком зривається біль.
Кличе журавку лелека й парує.
Курличе коханій своїй,
Та журавля свого любка не чує,
Її в нього вкрав буревій.
Голуб неспинно воркоче-воркує.
Звідки ж ми знаєм про що?
Лебідь кричить, а кохана не чує.
Звідки ж узяв я по що?
Плаче лелека, курличе, нудьгує.
Втратив журавку? За що?
Хтось зауважить – то радість царує!
Я ж відповім їм: ”Та й що...”
Павло Гай-Нижник
Травень 1997 р.
Гай-Нижник П. Згадуй мене... Лірика кохання. - К., 2006. - С.94.