Писати про кохання я не буду,
Набридло вже, та й нікого любить.
А напишу про мить яку ніколи не забуду
Й про те що в нас усіх в серцях болить
Про те, що нас тривожить серед ночі,
Про те, що все на світі не просте.
Житя - на що ми закриваєм очі,
Воно ж як квітка - втопчеш не зросте!
Про все, от лиш би стало ще натхнення,
Про все що я хотіла б розказать.
І навіть про малинове варення
Яке я ще не вмію готувать.
Про все... чи то сумне, чи то веселе,
Про все з чого складається життя.
Писать, тільки б не спати моя леле...
Й дізнатись в чому сенс мого буття.
Якби ж покинути думки усі ці
І сісти відпочити хоч на мить.
І раптом опинитися у світі
Де зло давно заснувши вічно спить.
Якби ж попасти десь туди, де дні прекрасні,
Велелі, незабутні і прості.
Туди, де щастя запалилось й вже не згасне,
Туди, де зорі в небі сяють золоті.