Вона любила дощ і квіти...
Чарівні, ніжнії фіалки.
Вона хотіла просто жити.
Про казку мріяла ще змалку.
Дахи будинків височіли,
Вона стояла вже на крАю.
Внизу машини десь гуділи,
Вона подумала "стрибаю!".
Вона розкинула вже руки.
Політ заповільнИв секунди.
Вона не витерпіла мУки,
Вона летіла вже в нікУди.
Нічне повітря лоскотало
Очі, мов колір небокраю.
Вона багато ще не знала...
Вона кричала "я літаю!"
Вона так мало ще прожила,
І так багато прожила б ще.
Колись вона цей світ любила,
Тепер в землі їй буде краще.
Життя в очах враз промайнуло
"Чому?! Скажіть мені, благаю!"
Та згодом ехо вже минуло.
Четвертий поверх. "Долітаю".
Вона ж хотіла жити! Лихо!
Та зараз - в пекло, чи до раю.
І знову мовила так тихо
"Останній поверх. Помираю..."