Історія про неприкаяну Анул
І
І немає в цьому світі місця і немає часу!
Тремтить душа в Анул …
Наче смарагдовий камінчик чи краплинка дощу
, що зачепилась за гілочку
Тремтить на вітрі.
Дзвіночками промовляє:
- Агов! Агов!
- Агов моя сердешна!
- Чому знітилась?
- Причаїлася наче заворожена.
- Чому пустила свою долю на вітер?
Та га. Не чує своєї краплиноньки.
Бо несе її…
Бо віднесло її вже далеко…
ІІ
В цьому світі і немає місця і немає часу!
- То де я? Де?
Може в отій деревині…
Де кують зозульки, й бринять золоті бджілки…
А поети живуть наче хрущі у вічно квітучих вишнях…
Та ні… Куди до них неприкаяній.
Приречена убога Анул блукати за караваном…
Озираючись…
Хвилюючись…
Знаходячи себе у відлунні ударів серця
Того мідяного Будди яким нещодавно була…
ІІІ
Немає і місця в цьому світі, немає і часу!
- Поклич!... Бо я ж твоє світло …
Бо я ж нещодавно блукала…
Мідною луною повз пагорби
, та зачепилася косами за голе гілля
І повисла біля дому твого.
- Впізнай свою Анул!... Причини для мене вікно!
А я промовлятиму до тебе мандрівними мовами,
Такими, що були тобі досі незнані
І на які отримала благословення
А може сувору кару з потойбіччя.
- Назнаю …Та ти не зважай! Причини для мене вікно!
Дозволь неприкаяній розсипатися тисячами смарагдових краплин
Що будуть на вітрі тремтіти, палати у темряві
Розчинятися в повітрі і в відчутті тебе…
ІІІ
В цьому світі немає і місця, і часу
Холодному неприкаяному світлу щільно зачинені вікна…
А там:
… розіслані ліжка…
… вінці, що вже вбрані…
… розплетені коси…
… визначені числа і долі…
Сплять обійнявшись дві голі душі загорнені в теплу ковдру
А та, що десь світом блукала
У льодовій ополонці знайшла свій спокій
Та шшшшшшшшшшшш…
Над ранок розвіялась вітром.
- 2008 - Тетис - © -