Непомітна стелиться стежинка
То на сонце винирне, то в тінь
Одинока, трохи дивна жінка
Знічено блукає в самоті.
Легкою тонкою пеленою
Загорнулась, рушивши у путь,
Прохолодно ранньою весною
Чи тремтить від того? Не збагнуть.
А можливо щось її злякало?..
То не холод. То душевний стан…
Розгубила власні ідеали,
Плутаючи щирість і обман.
То чужа підступність і лукавість,
Чи причина лише в ній самій?
Непосильна невимовна жалість
Гіркотою котиться з-під вій.
Слабкість охопила на хвилинку -
Сутність і від неї не втечеш -
Кожна сильна, дуже сильна жінка
Прагне пригорнутись до плечей.
Нетривка хвилина неспокою
Промайнула, згинула мов тінь.
Впевненою рівною ходою
Рушила назустріч самоті…
квітень 2010