відлітати
від літа
на Cпас
у хмарини густі та білі,
і згребсти жар зірок про запас,
ще й сховати в своєму тілі.
потім взяти в долоні дощу,
щоб втопити пожежу в серці,
прокричу
«я лечу»,
щоб почув -
хтось на небі …
не одзоветься
знизу чутне луною … «чу-у-у-у» –
ч_у_ж_и_н_а…
і мій сон обірветься
на цім слові, на думці оцій
над Тібетами чи Непалом,
ніби жереб династії Цін
у руці
відгорів напалмом…
то не сон – бо літак крильми,
зачерпнувши холодного вітру,
вип’є «путінки» VIP-PIV_літру -
щоб вже скоро я був z людьми…