Біля лісу, біля річки,
Коло чистої кринички,
Де верба й осот росли,
Дід із бабою жили.
Чи жили, чи бідували –
Їжі зовсім в них не стало...
Якось каже бабі дід:
„Бабо, що в нас на обід?”
А стара йому: „Нічого.
Мабуть треба уже Богу
Грішну душу віддавать...
Скільки ж можна бідувать?!”
Зажурились дід і баба...
Раптом баба стала рада,
Похапцем відкрила скриню
Під стіною, синю-синю,
Це вона якраз згадала,
Що в скрині борошно лежало,
Хоч було це і давно,
Проте просипалось воно.
Віничком його змела,
Водички трошки додала,
Швидко колобок зліпила,
І до печі посадила.
Гарний спікся колобок,
В нього був рум’яний бок,
На вікно вихолонять
Поклали й почали чекать.
Колобочок остудився,
Вправо, вліво подивився,
З підвіконнячка скакнув
І швиденько в ліс чкурнув.
Довго баба й дід кричали,
Колобочка викликали,
А той, наче й не до нього,
Знай біжить собі небога...
Біжить й пісеньку співає:
„Я – веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
А від баби я утік,
І від діда я утік...”
Так співав собі і біг.
Раптом заєць вибігає,
Колобочка переймає:
„Зараз я тебе і з’їм
З усім тістечком твоїм”
Колобок його благає:
„Дай-но, пісню заспіваю.”
Заєць йому: „Ну, співай,
Довго лиш не затягай.”
Колобочок на пеньок,
І роздався голосок:
„Я веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
І від баби я утік,
І від діда я утік,
Втечу й від тебе, трясодух,
Не встигнеш перевести дух!”
Тільки це він протягнув,
Із пенька мерщій скакнув,
Тільки Заєць його й бачив,
Нехай Косий собі плаче.
Далі Колобок котився,
Тут і Вовк йому зустрівся:
„От тепер тебе я з’їм!”
Каже страшно хижий звір.
Колобок не розгубився –
На пеньок бігом вгніздився:
„Дай-но, пісню заспіваю,
Ну, а там роби, як знаєш!
Я – веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
І від баби я утік,
І від діда я утік,
І від Зайця я утік,
І від тебе, Вовче Сірий,
Утечу, хоч як ти бігай”
Швидко із пенька скотився,
Навіть Вовк не сполошився,
І стрімглав у ліс подався,
Й вже до Вовка не вертався.
Колобок мандрує далі,
Раптом затріщали палі,
З лісу йде страшний Ведмідь,
Він до Колобка спішить:
„Зараз я наїмся вмить,
Їжа в рот сама біжить.”
Колобок: „Мене не їж!
Думку зовсім цю облиш,
Краще свої розкрий вуха,
Мою пісеньку послухай.
Я – веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
І від баби я утік,
І від діда я утік,
І від Зайця я утік,
І від Вовка я утік,
Й від тебе я втечу, Ведмідь,
Не встигнеш й рота ти відкрить.”
Так сказав і покотився,
Лиш Ведмідь у слід дивився.
Колобок мандрує далі,
Свою пісеньку співає,
А настріч йому Лисиця,
Дуже гарна молодиця,
Колобочка переймає,
Компліменти промовляє:
„Ой, який ти хлопець гарний,
Ти такий кругленький, справний,
І як файно ти співаєш,
Тільки я недочуваю.
От, якби ти ближче став
І для мене заспівав.”
Колобочок аж знітився,
Мерщій на пеньок вгніздився,
Враз такий щасливий став
Й свою пісню заспівав:
„Я веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
І від баби я утік,
І від діда я утік,
І від Зайця я утік,
І від Вовка я утік,
Від Ведмедя я утік,
І від тебе я, Лисичка,
Утечу, от так, Сестричка.”
А Лисичка промовляє:
„Як же гарно ти співаєш,
Яка пісенька красива,
Лиш я слів не зрозуміла,
Ще раз, любий, заспівай,
Слова хочу знати вкрай.”
Колобочой аж розтанув,
На Лисичку любо глянув
Й знову пісню заспівав:
„Я веселий Колобок,
По камінчикам – скок-скок,
І від баби я утік,
І від діда я утік,
І від Зайця я утік,
І від Вовка я утік,
Від Ведмедя я утік...”
Та не встиг наш Колобок
Свою пісню доспівати,
Як Лисичка на пеньок скок –
І нікому співати...
От і казочка уся,
Що ще маю вам сказати –
Підлабузництву й брехні
Треба вміть протистояти.