Життя як мить,
А ми його частинки.
Невірний рух і - все летить,
Як з порваноі низки намистинки.
Підігріваючи старі образи
1, опускаючись все ближче до цинізму,
Ніхто з нас не замислився ні разу:
"Що править нами? Сила Всесвіту, чи сила егоізму?"
Біжить життева стежка навмання -
Гострі кути ніяк не обминеш.
Хай буде трішки меншим власне "Я",
Бо що згубив - того не повернеш.
1 хоч нанижеш знов намисто,
Що намистинка - то рік життя.
То буде зовсім інша низка,
1 зовсім інше майбуття.