Страта.
Все зробити я встиг,
Лиш лишився єдиний
Мій непрощений гріх...
В цю останню хвилину
Різким рухом руки,
Як євангелії словом
Відлетить навіки
Мого тіла основа.
І стоїть уже кат,
Що гріхи відпускає...
І як дощ, і як град
Люд нестерпно волає.
Ось голгофа моя,
Тільки я не воскресну.
Не вернусь більше я
У подобу тілесну.
І до господа я
Не здіймусь поза хмари.
В підземеллі мені
Розглядати примари...
Лише двое очей,
Ні лиця а ні звуку,
Взяли лезо меча -
Мою смерть в свою руку.
І не страшно мені
Того блиску страшного,
Теї з тіла стіни,
Того гуркіту злого...
Так спокійно мені,
Наче страти немає...
Наче все це у сні...
Наче все це зникає...
Наче темно в очах,
Зовсім світу не видно...
І на міцних плечах
Щось з'явилось огидне,
Щось пропало..., пішло;
Так знайшло мое серце
Вічний спокій собі;-
Більш воно вже не рветься.
І змарніла душа
Полетіла на волю,
Крізь миттевості болю
У цей світ поспіша.
І дивлюсь я тепер
З під землі на ті плечі,
Наче я не помер,
Наче всі оці речі:
Сонце,кров,голова,
Ці безликії очі,
Сміх, зів'яла трава,
Гіркі сльози дівочі,-
Марно все! Я живу !
Вам не стерти основу.
Ту основу життя,
Що несе для вас слово!
Слово правди й добра,
Слово віри та честі;
Хай летить голова
Із плечей вниз по стежці.
Та нема голови
У правдивого слова,
Що ж тоді відрубать
Від стійкої основи?
Що ж спаплюжить тоді,
Що ж тоді поховати,
Як не можна його
Обхопити та взяти?
...Залишилось воно,
Безтілесне, правдиве,
Між людьми як зерно
Проросло - наче нива.
Nike2
Казнь.
Я всё успел,
Но остался один из всех,
Один, в мгновенье последнее,
Мой непрощеный грех...
Резким взмахом руки,
Как из евангелия словом,
Отлетит навеки
Бренного тела основа.
И стоит уж палач,
И грехи отпускает...
И как дождь, и как град
Толпа нестерпимо взывает.
Вот Голгофа моя,
Только мне не воскреснуть,-
Не вернуться уж мне
В подобье телесное.
И на небо к Всевышнему
Не быть призванным,
В подземелье бродить,
Среди призраков.
Только пара очей,
Без лица и без звука,
Меч разящий возьмут -
Мою смерть в свою руку.
Не страшат меня
Жуткие блики скорби,
Ни стены из тел,
Ни рокот злобный.
Так покойно мне,
Словно казнь отменяют,
Словно всё во сне,
Будто все исчезает.
Будто ночь в глазах -
Света не взвидеть,
И на крепких плечах
Нечто мерзкое появилось.
Что-то исчезло,
Что-то ушло...
Сердце больше не рвется,-
Вечный покой нашло.
И поникла душа,
Полетела на волю,
В иной мир поспеша,
Преступив мгновение боли.
И смотрю я теперь
Из подземелья на плечи,
Словно не умер я,
Будто все те же вещи.
Солнце, кровь, голова,
Без лица очи,
Смех, полегшая трава,
Горькие девичьи слёзы.
Всё напрасно! Я – жив!
Вам не стереть основы.
Главное, чем я жил,
Донесет до вас слово!
Слово правды, добра,
Слово веры и чести уроки,-
Пусть летит себе голова
С плеч долой по дороге.
Нет головы
У правдивого слова,
Что ж тогда отрубать
От основы?
Что ж порочить тогда?
Что же тогда хоронить,
Коль не взять его,
Не схватить?
Слово осталось -
Бестелесным, правдивым,
Меж людьми как зерно
Проросло на вспаханной ниве..