***
Кто стоит на причалах и рейдах, провожая солнце?
Это мы, Господи, рыбаки и рабочие
после тяжелой работы выходим из старых верфей,
задерживаемся на побережьях и поем вослед речной воде,
что уплывает от нас навсегда.
О чем могут петь мужчины такими тихими вечерами?
Мы вспоминаем, Господи, наши города и оплакиваем их.
Мы развешиваем на деревьях наши гитары и трубы и входим в реку.
Мы стоим в ее теплых волнах и поем вослед зеленой воде, что течет мимо нас.
Мы стоим в теплых волнах и поем вослед жизни,
что течет у нас сквозь пальцы.
А если прохожие попросят спеть и для них, что вы ответите?
Мы ответим: голоса наши горьки, как арестантский чай.
Джаз выдавил наши сердца, словно марокканские апельсины.
Наше пенье - лишь память
о тех горячих кварталах, что мы бросили, только плач вослед воде,
что течет от нас прочь, если мы позабудем свои дома - о чем же нам петь?
Мы просим память - останься с нами, не оставляй нас одних.
Наше пенье о банках и магазинах, что разрушило время,
о лавках и складах, полных мануфактуры.
О наших женщинах, из-за которых мы готовы были умереть,
и детях, что однажды придут в наши цеха и встанут за нашу работу.
Все мы повязаны этими реками, что текли сквозь наше прошлое,
наши женщины стоят вместе с нами на тех берегах.
Пророк Захария выходит из цеха в обеденный перерыв,
вытирает со лба пот, позвякивая гвоздями
и ножницами в карманах своего комбинезона,
смывает с черных ладоней смазку и угольную пыль.
Пока нет работы и можно смотреть в небо,
пока можно отдохнуть от тяжелого нужного всем труда.
Останься в нашей памяти город, из которого увезли нас старые вагоны.
Всяк, кто забудет тебя, навек потеряет покой
и пропадет с разодранным пополам сердцем.
Нам так легко поделится прошлым.
Жизнь - это машина, сделанная для нас.
Мы знаем - не стоит бояться этой машины.
Золотые цеха распахнут нам свои ворота.
Высокое небо поплывет над нашими школами и магазинами.
Все, что нас ждет - пустота и забвение.
Все, что нас ждет - любовь и спасение.
с украинского перевел А.Пустогаров
* * *
Хто стоїть на причалах і рейдах, проводжаючи сонце?
Це ми, Господи, рибалки і робітники, після виснажливої роботи,
виходимо зі старих корабелень,
зупиняємось на узбережжях і співаємо вслід річковій воді,
що назавжди від нас відпливає.
Про що можуть співати чоловіки такими тихими вечорами?
Ми згадуємо, Господи, наші міста, й плачемо за ними.
Ми вішаємо на деревах наші гітари й труби, і заходимо в ріку.
Стоячи в теплих хвилях, ми співаємо вслід зеленій воді, що протікає повз нас.
Стоячи серед теплих хвиль, ми співаємо вслід життю,
що витікає крізь пальці.
І коли перехожі попросять вас заспівати для них, що ви відкажете?
Ми відкажемо: голоси наші гіркі, як арештанський чай.
Джаз вичавлює наші серця, мов марокканські апельсини.
Весь наш спів – лише згадка про ті
гарячі квартали, які ми залишили, лише плач за водою, що витікає.
І якби ми забули свої будинки – чи мали б про що співати.
Ми говоримо пам`яті - лишайся з нами, не залишай нас самих.
Всі наші співи про банки й магазини,зруйновані часом,
про крамниці й склади, повні мануфактури.
Про наших жінок, заради яких ми ладні були померти,
і дітей, які прийдуть колись у наші цехи і стануть замість нас до роботи.
Ми всі пов’язані цими ріками, що протекли крізь наше минуле.
І наші жінки стоять із нами на цих берегах.
Пророк Захарія виходить в обідню перерву з цеху,
витирає робочий піт, дзвенить цвяхами
й ножицями в кишенях свого комбінезону,
змиває з чорних долонь мастило та вугільний пил.
Доки немає роботи і можна дивитись у небеса,
доки можна перепочити від важкої, потрібної всім праці.
Лишися в нашій пам’яті, місто, з якого нас вивезли старими вагонами.
Всі, хто забуває тебе, навіки втрачає спокій:
кожен із них зникає зі своїм розкраяним серцем.
Нам так легко ділитись минулим.
Життя – це машина, яку зробили для нас,
і ми знаємо, що не варто боятись цієї машини.
Золоті цехи відкривають для нас свої брами.
Високе небо пливе над нашими школами та крамницями.
І все, що на нас чекає – пустка і забуття,
все що на нас чекає – любов і спасіння.