Вітер та берізки
Ланцюжок берізок на горі стоїть,
Вітер грає листям, тихо шелестить.
Гілки заплітає - розплітає знову,
Кожній із берізок каже ніжне слово.
А над ними небо - купол голубий,
Зігріває землю - промінь золотий.
Молодим берізкам весело та гарно -
Жодне слово вітру не пропало марно.
По краю околиці тополі стоять,
Висаджені вітром під лінійку в ряд,
Але тім байдкже, їм би залюбки
Розвернути вітра якось наваки.
Розпустили китиці - розлетівся пух
Вітер оглянувся, тільки й мовив: “У…х!”
Дзиґою крутнувся, в хмари полетів,
З хмари повернувся, китиці вхопив.
Довго він ще грався, створював бедлам,
Поки не втомився та зостався сам.
Радісно тополі берізкам кивали,
Але ті, напрочуд, як одна, мовчали.