Відходить потяг днів…
А сум мій запізнивсь…
І повернувся знов до мене потай.
Скажу йому: до мене ходять сни –
Я - не самотня.
Невдач зоря – на відстані руки.
Між мною і зорею щасть – безодня…
Всміхнусь: мене відвідують думки –
Я – не самотня.
І вабить усміх місяця вгорі,
До себе кличе в височінь Господню.
Не йду. До мене ж прилітають мрії –
Я – не самотня.
А нерви – мов пекучі сонця сплави,
Що спалюють мене живцем сьогодні,
Та в серці – сотні на майбутнє планів –
Я – не самотня.
Пливу глибинами, між прозою й віршами,
І не страхаюсь крутизни життєвих сходин:
Якщо в мені тріпочеться душа –
Я – не самотня.