Олег Малиновский.
" Остался у меня, на память от тебя,
Портрет твой, портрет работы Пабло Пикассо..."
(Из песни)
За вікнами пробігла осінь
Так швидко, наче у кіно.
Вже снігопадами заносить
Моє відчинене вікно.
Вже винуватців не шукаю,
Вже не шукаю виправдань,
Хоч час від часу відчуваю
Я біль нездійснених бажань.
Невже пройшло все, промайнуло,
Немов наснилось уві сні?..
На згадку від того, що було,
Лише портрет твій на стіні.
Смієшься ти мені з портрету,
Я ж зачарований стою...
В очах твоїх, як у тенетах,
Я долю загубив свою.
Портрет.
Промелькнула за окнами осень,
Слишком быстро, за кадром кадр,
Снежинки прилипли к стеклам,
Злой ветер, за ударом удар.
Уже не терзаюсь виной
И смысла нет в оправданьях...
Но порой невозможная боль,-
Подавленный стон желаний.
Неужели все в прошлом,
Промелькнуло всё как во сне,
И на память о том, что было-
Только портрет на стене?
Ты улыбаешься мне с портрета,
Я гляжу завороженный,сломленный,-
Глаза твои, словно сети,
В них судьба захлебнулась, пойманная.
Малюнок. Невiдомому Митцю.
Колись, в прадавній давнині,
В печері на вогкій стіні
Для мене змалював ти світ.
Щоб через кілька тисяч літ
Побачив я твоє життя,
І перемоги, й каяття,
Побачив щоб твою любов
Та пролиту за неї кров...
Все знищив невблаганний час:
Тебе немає серед нас,
Ні тих, кого ти так любив,
Ні ворога, що тебе вбив...
Тепер в печері ми одні
З малюнком на вогкій стіні.
Олег Малиновский
Неизвестному художнику.
Давным-давно,в седой старине,
В пещере, на мокрой стене,
Ты мир для меня написал,-
Чтоб через тысячи лет
Я о жизни твоей узнал.
Покаянья, победы, чем жил этот век ...
Я был должен узнать про любовь,
Про ревность, пролитую кровь,-
Всё смёл веков неумолимый бег:
Тебя, всех кого ты любил,
Врага, что тебя убил.
Сейчас мы в пещере наедине
С рисунком на мокрой стене.