Жовтокоса моя ностальгія,
Ти - багряна моя теплота.
Хто ж іще мені душу зігріє,
як не осінь оця золота ?
Коли бабине літо пролине,
журавлині згубивши ключі.
Я у осінь пірну , як краплина ,
у її нескінченні дощі.
Нехай змиють дощі ці розкосі
із моєї душі пустоту.
Як люблю цю печаль стоголосу .
Як люблю цю німу самоту.