він тікає зі сцени, сцена оваціями стікає,
феєрверками виіскрюється в очах.
сцена рипить під його черевиками,
стогне щосили, як він ступає.
цілий світ лежить тепер на його плечах.
світ заглядає у раму,
де я все ще босоніж на підлозі, у сукні м'ятій,
навіснію верлібрами навесні.
він тікає зі сцени в оцю кімнату,
і в кімнаті виникає занадто яскрава музика,
щоб запалювати вогні.
від цієї музики, від пальців оцих точеності,
щоразу вінчається прірвою накатана колія.
нам брехали: один плюс один дорівнює трьом,
частіше - прямує до нескінченості.
і ця арифметика має твоє ім'я.