Башти старого муру
вплетенi в чорнi коси
ночi, що йде по мiсту
поступом тихим та нiжним
осiнь в її волоссi,
дбайливо сивини ховає
Нiч в золотавiм листi,
най но дойде до краю
прiрви вiдьмацького горя
чує його i камiння
мури й тi стогнуть вiд болю
хоч є нi в чому невиннi...