Напишу картину у нервах шалених
і буду питати у всіх навіжених
чи бачать у ній жагу до життя?
чи знають вони де моє небуття?
подивлюсь у небо, відчую тривогу
та все одно не повірю я богу
я буду дивитись крізь сталеву решітку,
і думати буду про поламану вітку.
я вірш намалюю, й до полу підплигну
приляжу на стелі і тихо я крикну
ти вуха закриєш і почуєш мене,
бо я прокричу: "ненавиджу тебе!"
я буду далеко, мене ти відчуєш
нічого не скажу; ти думку почуєш,
в обіймах повітря, та ти відчуваєш
хоч хочеш забути, та мабуть кохаєш.