Йому було б двадцять!
На украинском языке
В сорок першім було б
Йому двадцять,
Він вже стрітив кохану свою,
Та не встигли ще липи відцвісти -
Як убили хлопчину в бою.
Посивіла матуся ридає,
Роздивляючись знімки шкільні:
«Перший клас!
Син відмінник! …Дивіться!...
Гордість школи та радість сім’ї!
Ось в шкільному він хорі співає,
А оце Новорічні свята…»
Треба вчити синочка ще далі -
У батьків була мрія й мета.
«Ось і бал випускний!
Бачте?!... Дівчина!....
Це любов його перша була,
І любов її чиста і віддана
Мого сина на подвиг вела.
Ось закінчив він школу -
Дорослий став,
Вибрав свій непроторенний путь -
Поступив без знайомств
Та хабарництва
У престижний тоді інститут…»
«За Кохану!»,
«Вітчизну!», «За Сталіна!»
Син на фронт добровільно пішов -
Тепер липи зелені шептатимуть,
Про загиблу зарання любов.
Не судилось йому -
Дітей виростить!
Не побачить він - липи цвіт!
Вже не стало в батьків сина - сокола,
У неповних його двадцять літ!
Хто, скажіть, верне сина матері?!
Хто загладить свою вину?!
Хто загоїть серце плачуче,
Її рану - завжди живу?!
Мати знову поринула в давнє,
Фотографії гладить старенькі
Воскресіння –
благає для сина:
«Повернися синочок рідненький!»
Не судилося їй -
Внуків виростить!
Не підуть вони -
В перший клас!
І бабусю свою не порадують,
Не провідають у свій час
Хай же згине назавжди -
Страшна війна!
Відімруть її слабі початки!
Пам’ятаймо,
Про матір свою завжди!
Бережіть Мир - нащадки!