На чужій незасіяній ниві
Проросте лише дикий бур’ян,
Та якщо старі спогади живі -
Не зітре святу правду обман.
Свята правда – окопи, розруха,
Голод, холод, кривава війна -
Розривається серце від болю,
Стільки горя принесла вона.
Сльози сиріт, батьків та коханих
Позливалися в річку одну,
Розлились озерцята солоні
В море горя, печалі і сну.
Сплять загублені браття і сестри,
Бо зіткнулися з лихом страшним,
Списки їхніх імен на граніті -
Озаряються духом святим.
Не чужа це, а рідна нам нива!
Пам’ятаймо, про горе людське!
Про батьків - вони вірно служили,
Обминаючи в думках «слизьке».
За Вітчизну! Коханих! Свободу!
Не жалілись, що смерть живих ж н е,
Поклялися своєму народу -
«Ворог згине і лихо мине!»
Поклонімося братнім могилам -
Це обов’язок наший святий.
Хай же пухом земля буде - ч е с н и м
І камінням - хто зраджував їм!
Поклонімося нині живучим
Ветеранам та дітям війни,
Стільки років багато минуло -
Знову сльози втирають вони!
Поклонімося братнім народам,
В лихоліття були ми - сім’я,
Всі разом добували Свободу,
Братство, Мир і щасливе Життя!
В серці знову печаль та тривога,
Наче вчора війна ця була -
Яке щастя, що довга дорога
Від страхіть нас вперед повела.
Та на новій життєвій дорозі
Знову жахи Афгана, Чечні,
Я благаю живих: «Люди добрі!
Схаменіться! Не треба різні!
На Землі ми лише тільки гості
І життя, мов струна та бринить,
То для чого скажіть треба гостям
Іншим смерть і страждання чинить?!»
Поклонімося всім «хто не з нами»
Та засудимо разом війну,
Краще б нитки Поваги і Братства
Запліталися б в косу одну!
Не чужа це, а рідна нам нива!
Пам’ятаймо, чиї ви сини!
Я молюся: «Спаси, боже, людство -
Від страждань та страшної війни!»
Раїса Андрющенко