Півроку пройшло, як ти пішла із життя
І я все жила посеред небуття
Мені було лячно з приходом пітьми,
Бо разом із нею загинула ти
Я й досі боюсь, коли хтось помирає,
Бо знову я бачу як ти... це лякає
Але вже тепер я більш не сумую
Жахливі думки мене менше турбують.
Час від часу здається, що тебе не було
Я знаю це підло, але все як було
Більше не буде; не знаю чому
Я забуваю твій голос, твою ходу...
Мені за це соромно перед тобою
Мені за це гидко і перед собою
Твоїх речей стало менше по дому
Більше ніколи не буде по-твому...
Ти там наверху, а я тут унизу
Нас розділили і я вже мовчу
Про те, як мені крається серце
Про те, як болить душа уночі
Неначе померла я, а не ти
Мене це змінило, змінило життя
Я більше не та, ким раніше була.
І зараз сльози знов біжуть по щокам
Безсилля приходить, тече по рукам
Ми лише люди, ми нічого не зміним
Ми наче ті птахи з підбитим крилом
Нічого не можем, нічого не встигнем
Ми лише люди, ми трохи огидні
Самі для себе, для інших осіб
Живем на землі тисячі діб
Але так і не розумієм, хто ми і де
Зрозумієм тоді, коли людина піде.
2006