Щось не пишуться листи,
Тьма паперу всупереч чорнил,
Я заплаканий а ти…
Саджаєш на любов прозових вил
Ти у каменях у грудях,
У піснях і реквієм живим,
Ти як стерео усюди
Закрита маренням своїм
І по краю душ блукаєш
Б’ється пташка у вікно
Бо листи ти не читаєш
А птасі боляче воно
Так і я стучатиму до віку
Вже не жаль своїх хвостів
Не почуєм свого крику
Й крику спалених листів