***

ЛЕЛЕЧИЙ КРАЙ
Кровинка
України...
Сон?
Чи відзвук звівся?
Весь світ
Навколо кривди
Затаївся,
А ти уторувати
Хочеш правди вік,
Знайти реваншу
Слід.
Прагнеш
До Синього рогу,
До Вишнього,
До Бога,
У трансі поклоняєшся
Бику...
Такою бачив
Тебе Скіф.
А я таку:
Змінилося вбрання,
Удосконалились
Дахи.
На межі тисячоліть
Змінили стріхи
Бусли-птахи.
Затвори
Форму поміняли.
Всесвіт змінює своє єство.
А ти?
Хто ти?
Якого королівства,
Чиєї знаті,
Якої віри божество?
В серцевині душа
Вирує –
На скронях
Смертоносний піт.
Говерла (цитадель)
У хоромах сонячних
Нуртує,
А ти, як дивний Апіс,
Почитаєш
Здичавілі хиби
Власних доріг.
Поодалік місток
Єднає горе і любов.
Майбутнє і минуле.
А всі слова –
До кореня основ,
До Матері Землі,
Корови Замуні.
Бо то вона
Залишила горянину
Краплину віри,
Власну
Кров.
Він кривду кличем
Поборов:
Одне життя –
В міньбу на тисячі.
І вже багато –
Вдих один,
Де нескінченість
Всіх життів
Одним життєвим подихом
Злилася,
А потім –
Покірно віддалася
Зойку
Рудої
Глини.
Земля,
Прийнявши
Ржавим лоном
Сріблисто-сизі
Сльози Лади,
Дивно здригається
У тетанії.
Одне
Життя
У тім кінці,
Де Сонце
Сходить
(Божий задум)
У тихий закут.
Одне –
Рятує тисячі.
...і постає
В ефірі
Дивний рапорт:
За Буштином –
Бурштином Анкара,
Дівчина-осінь
Полонила серце
Мужнього Атіли,
Тепер блукає
Потойбічна хмара
По гірському краю.
Досі заповітна,
Закохує у себе
Всіх, кого знає
І кого не хотіла.
Чоловіче єство
Зачаровує в душі здичілі,
Підносить в узвишшя
І кидає у прірву
Талант...
Допіру, не вічно ж зростати.
Бургундська принцеса,
Кринхільда прекрасна,
Єдина зуміє
Атілу здолати.
Небіжчик й дівиця нещасні
На темному дні
Річки Тиси
Залишаться
Вічно лежати.
Невчасно.
Доволі смутку –
На Карпатському
Рахунку
Торжество...
Чистого неба
Очі сині,
Ясноволосий чуб –
Швайдпольд Фіоль,
Єретик-німець
Чи змучений
Словак,
А чи австрієць,
Через гірський
Хребет
Заносить ящик дивний.
До Грушева.
Друкує книги...
Ні Київ, ані Краків
Не знають
Чи Федоров, чи Фіоль
На землі руській
Розтопив припаї
Письменства.
Страшне середньовіччя
Не терпить підміни...
Вже Грозний цар,
Русі Всесильний...
І європейські
Фавни-звірі,
Все прогресивне
Нищать(злий шакал) –
Федорова вогнем...
А Друкаренко,
Поруху син,
Сконає у борговій ямі,
За батька,
У сирій землі...
День за днем
Верховина збирає людські душі –
Жертвоприношення.
Сурми, кинджали...
Атіла –
Покоритель
Чи фавор країв?
Чиї скрижалі?
Хто чого хотів?
А в царстві
Дракули
Вампір
Висмоктує 
Життя
Часів.
Лиш сонце, сповнене
Литвом,
Палить Тільця
На олтарі.
Там накрапає
Лазурова кров
На білий
Неземний папір.
То сутність її,
То любов крокує
У Вічність
Того, що
Країну Україну
Лелекою
Іменував.
Синьо-зеленою
Сумішшю
Слова пелазгів
До книги
Всесвіту всотав.

ВІДБИТКИ СОНЦЯ
Денне світило
Втомлено
Стрясає піт.
Весни манливий
Погляд,
Весни політ.
Коли зерна кохання
У серці
Діамантом
Проростають,
А сонце стріли посилає
До землі,
До мозку правди,
Відміткою
Тоді
Знеможено
І переможно
Час єднають
Дві долі:
Сила ядра землі
І небесні фавори,
Зорі.
І чути дивну проповідь:
Сьогодні
Я твій
Джин.
У серці – золото,
І розум
Прагне
Яси.
Благословенне світло
До ніг
Весни
Скидає шати.
І гулко стелиться
По обрію
Земля,
Неначе дзвін.
Тепер вже я –
Дивне било.
А монстр зими
Заснув навіки.
Мої життєві сили
У сповіді
Духмяної трави,
У покаянні,
У поклику землі...
Там тиша.
Там час виходить
З берегів
І розчиняється
У водах слів.
Заграва.
Там ми, щасливі.
І нам співають
Зорі глибини –
Рамена віри.
Ми без журби.