***

Найбільше щастя – серця втома,
Коли лягає в душу сніг,
Коли ти скрізь чужа, а вдома
Лиш в нескінченності доріг,

Коли не треба навіть смерті –
Вмирать-бо нічому в тобі.
І неба клаптики подерті
Пливуть над містом у журбі,

Пливуть і падають в долоні,
Блакитні пташечки весни.
Й сніги стають такі солоні,
Стають тоді, як кров вони.

Хай ними вкриється планета
Зелених трав, садів, дібров...
І зникне все. Ти знаеш, Лета –
То неба страченого кров.