(Присвята Роману Рою)
Полишена хробаками їжа
Ніби відпочиває
Перетворюючись на метафору нісенітниці
Час вийшов
І наші желваки перестали гратись власним рельєфом
Та от
Щасливий випадок, як маска полоненого
м’язи почали скручуватись
У поспіху зайняти чергу до ганку
Де лежать кісточки, хворі на м’ясо
Найпотворнішого і найсміливішого
Вбитого очікуванням нових подвигів
Ми не очікуємо
А лише дивимось на нескінченну пульсацію желваків одне одного
Доки герої
Ніби відпочивають