Скільки волі в цім немічнім тілі!
А в душі -сили духу й наснаги,
Що за долю народу зболіла
Й закликала його до звитяги.
Душа, мов каліка на милицях,
Все трудилась до сьомого поту.
Піт стікав по скронях і вилицях
І зів'ялих устах від скорботи.
Та скорбота - за долі людськії,
За щасливе і світле майбутнє.
І щоб Час по віках не розвіяв
Надбання поколінь незабутнє...
В її погляді мужність іскриться,
Хоч вона - звичайнісінька жінка...
її слово - незламная криця!
Недаремне вона - Українка.
жовтень, 2007