Що згорить, те не згниє,
А що згниє, тільки того й було варте,
І його погана карта -
Його горе вже, а не моє.
Мій бог чорний
Зі смердючого диму встає згадкою про минуле,
Каже, дарма забула.
А я кажу, що не забула нічого,
А ти не був
І не мій,
Тож там і стій,
А у мене - своя дорога.
Стій, пий портвейн, забутий під сходами -
Тобі вік з них не сходити,
Доки хтось не винесе тебе на своїй спині,
Та то буде не нині.
Ти - недозволена розкіш
Для тих, хто хоче вийти з ями,
Тож люби мене до нестями,
Доки я даю на це дозвіл.