Невже ти нічого не зрозумів,
Що в мені палко горіло кохання.
Немає на світі потрібних слів,
Та й навіщо ці марні зітхання?..
Невже ти ніколи не думав про мене
Щоразу, як бачив десь вдалині?
І час не лікує, і ніч знову темна,
Ми бачили місяць і зорі сумні.
Невже ти кохаєш ту, що з тобою
По вулицях ходить вже другий рік?
Я знаю – не будеш ти більше зі мною,
Але я буду поряд з тобою, весь вік.
Невже ти забув, що живу я для тебе,
І сплю лиш для того, щоб бачить вві сні?
Мене все пригнічує, не можу баз тебе!
І все, що сталось зі мною – це ти.
Кричу я крізь сльози, кричу крізь мовчання:
«Вертайся до мене, я буду чекать!»
Я знаю і вірю – мої сподівання
Не марні, я буду тебе вічно кохать!..
Невже ти зіграв свої почуття?
Невже моє серце – це сцена?
Невже мої всі тяжкі каяття –
Це написана тобою поема?..
Листопад 2007 р.