* * *
Буває час, коли бракує слів.
Мовчать вуста, та промовляє погляд.
І я нічого вдіяти не годен,
Розгублений, неначе уві сні,
Де скресла крига греблю вщент розносить,
І човен мій за течією зносить,
І вже нема ані стерна, ні весел,
І береги розтанули в імлі...
Буває час, коли бракує слів.
Навіщо ті слова, заради Бога?
Перетинаясь, дві прямі дороги
За всіх законів мають розійтись,
Бо так влаштован світ. Не в цьому, ні –
Десь може, у наступному житті
Ми іншу геометрію накреслим
І осінь перепишемо на весну,
Як пощастить обом туди дійти.
Буває час, коли бракує слів...
Санаторій „Карпати”, 2006 р.