* * *
Літо. Ніч.
Світлі клаптики хмар шахи створюють в небі,
Листя шелестом рветься у отвір вікна.
Десь зсередини раптом з’являється шепіт,
Набирає потужність, міцніє в пітьмах.
Тихо, спати, скоріше, скоріше б заснути,
Заспокоївши стрімко душевний порив.
Я не хочу, не хочу, не буду, не буду –
Та думки не слухняні і тіло горить.
Образ дівчини дивної знову в уяві
І здіймається виром емоцій каскад.
Ну коли вже я марення цього позбавлюсь
І лягатиму в ліжко без тіні принад!?
Що робити? Прислухаюсь краще до вітру,
Як він чуйно торкнеться до спраглих дерев.
Як спадатиме спека відчую, – на втіху
Прохолода почне свій опівнічний дрейф...
Але марно – думки повертають той образ,
Що примушує, щось там стискатись в собі,
І щоночі ці очі - видіння раз по раз...
Неможливо прожити без них і доби!
Літо. Ніч.
Світлі клаптики хмар роздивляються землю,
Листя шелестом б’ється в закрите вікно,
Сон охоплює, сон, де тікає від мене
Саме та, на яку так чекав, так давно…
Серпень 2010