Навколо холод і не зігріває кава
в руках холоне віддаючи тепло.
А за вікном-вже місяць небо залишає,
і ранок знов приде, а сон ще не прийшов.
Я знов забуду чашку на підвіконні
побачу твоє фото та забуду про життя
Десь там до тебе крізь години та кородони
у сни твої-летять мої слова...
Навіщо ж так? Нас доля не жаліє.
Навіщо ж так? Нас розкидав цей час.
Чому же так? Нас двох ні хто не зрозуміє.
Чому через кордони маємо свій шлях.
Навіщо ж так? В ночі я прокидаюсь.
Навіщо ж так? Я залишаю снів тепло.
Завжди є миті коли все замирає.
І замирає сердце відчуваючи любов...
Вже земрзла кава, сонце що зійшло не гріе,
не гріє руки що тримають цей альбом.
Я малювати так і не навчився,
але словами намалюю почуттів тепло.
На ранок у вікна зостанеться лиш аркуш,
залишаться на ньому всі мої слова.
Не відчуваюючи зими, мені чомусь так жарко
і на шляху до тебе гріють почуття...
Навіщо ж так? Нас доля не жаліє.
Навіщо ж так? Нас розкидав цей час.
Чому же так? Нас двох ні хто не зрозуміє.
Чому через кордони маемо свій шлях.
Навіщо ж так? В ночі я прокидаюсь.
Навіщо ж так? Я залишаю снів тепло...
Завжди є миті коли все замирає.
І замирає сердце відчуваючи любов...