Чомусь стало боляче. Так, як давно не боліло,
Давно не приходило в пам'ять твоїми очами...
Чи, може, самі ми відмовились, не захотіли,
Чи, може, то червень тоді не доплакав дощами...
Чекала ночами. Так довго на тебе чекала,
Та ти не прийдеш. Не відчуєш... Не виграєш бою;
Я з'їхала з глузду, мене, мабуть, просто не стало, -
Але все ж... вірші мої надто ще пахнуть тобою.
Тепер я зникаю. Зненацька, і так, як хотів -
Я майже тобі не пишу... (?!) Та хіба так можливо???!!!
Хтось знає, як жити, і звідки чекати листів,
А я тільки мрію, що ти (десь там) просто щасливий.
Ні-ні, не пиши, - ще занадто тобою хворію,
Хоча... ти сумуєш... Тобі там самотньо так само, -
Ти просто не зможеш піти, полишивши надію....
...Ти просто занадто ще пахнеш моїми віршами.