Перехід над пероном,
розпечений сонцем,
Гострий шпиль
наче хоче торкнутися неба,
У будиночку станції
тьмяні віконця
Задивляються
нібито самі у себе.
За горою зникає
гуркотливий потяг,
Ремонтують перон
і знімають всі плити
На яких того року
стояли ми поряд,
А тепер там від нас
не залишать і сліду.
І здригається серце
шаленим вагоном,
Що зірвався із рейок
у спробі злетіти,
Коли всі світлофори
палали червоним
І здавалось, не буде
зеленого світла...
Іржавіючи, час
розсипається порохом
І минає життя,
як минає це літо...
Я стою на пероні,
захлинувшись у спогадах,
І не плачу -
то очі сльозяться од вітру.
Станція "Карпати", 2007 р.